Музей має краєзнавчо- етнографічний профіль. Відкритий 19 листопада 1997 року (наказ № 190). Керівник музею- учитель української мови та літератури Лоза Марина Зурабівна. Режим роботи: понеділок- п 'ягниця 12.00-. і 5.00, 2. Субота,неділя- вихідні дні. Музейне приміщення складається з однієї кімнати, в якій розташовано 5 експозиційних розділів: національне вбрання, традиційне українське житло , народні заняття , старовинна обрядовість, творчість українського народу. 1 експозиційний розділ представляє український національний одяг. Під чужинським пануванням наш народ зберіг свій національний одяг. Це символ, його народ проніс через всі віковічні страждання й утиски. На манекенах - український жіночий і чоловічий одяг, зшитий юними господарочками на уроках трудового навчання. Костюм жінки складався із довгої вишитої сорочки, поясного одягу у вигляді одного (або двох незшитих, або двох частково зшитих) полотнища орнаментованої тканини. На голові у дівчини був вінець, а у заміжньої жінки - рушникоподібний шматок тканини, що накидався на багато прикрашений головний убір, яким щільно закривали волосся. Комплекс чоловічого одягу складався із сорочки до колін, що одягалась навипуск та підперезувалась шкіряним або в'язаним поясом, та широких штанів -шароварів. Улітку чоловіки носили солом'яний капелюх. На стендах представлений традиційний жіночий одяг різних районів України: Наддніпрянщини, Полісся, Карпат, Волині. 2 експозиційний розділ розповідає нам про традиційне українське житло. Три діорами "Інтер'єр української хати", "Українське подвір'я", "За селом" створені руками учнів школи у перші місяці існування музею. Українська хата - колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади,доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України. 3 експозиційний розділ розповідає про народні заняття. 4 експозиційний розділ розповідає про старовинну обрядовість на Україні. Саме обряди регламентували всі сфери життя українського селянства - виробничу, громадську, сімейну. У музеї маємо Зірку (обряд колядування), "Коза" (відзначення свята Меланки і Василя), фарбовані яйця- писанки (свято Паски (Великодня)). Особливе значення мали рушники в обрядах. У селянськомужитгі ХЇХ — початку XX століття та й нашого часу рушники розвішуються завжди на визначних місцях. Надзвичайна стійкість їх використання у сімейному побуті (на рушник становили молодих, рушником їх пов'язували, ним сповивали немовля тощо. Є рушники, заткані по всьому полю червоними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту у сполученні з антропоморфними (сюжет "берегині") і зооморфними мотивами. На вишитих рушниках присутні мотиви квітучої рослини з птахами, окантованою в'юнкою гілкою, що є досить розповсюдженням явищем на Полтавщині. 5 останній експозиційний розділ називається "Творчість українського народу". На полицях шафи зібрані вироби учнів школи та їх батьків: серветки, дерев'яні дощечки із випаленими малюнками, різьблення по дереву, кошики із лози, рушники, декоративний килим, декоративні квіти.
